Як можна використовувати кураторську діяльність в освіті нашого сьогодення?

IMG_3014

Анастасія Горбунова

5 хвилин читати

02.12.2022

yak mozhna vikoristovuvati kuratorsku diyalnist v osviti nashogo sogodennya

Анастасія Євдокимова

Літературознавиця та кураторка мистецьких проєктів. Співавторка подкасту про культуру «Наразі без назви». Вчителька української літератури у проєкті Всеукраїнська школа онлайн. Авторка дидактичних матеріалів проєктів Гете-Інституту в Україні «На дотик» та «Валізка з книжками з України». Лекторка гуманітарної освітньої платформи Litosvita.

Як ви вважаєте, яка головна задача куратора мистецького проєкту?

Кураторство — це робота з контекстами, яких насправді дуже багато. Адже проєкт ви реалізовуєте з певною інституцією, яка уже має напрямки діяльності, успішно реалізовані чи провальні проєкти, є меседжі, що важать для цієї інституції. Є контекст місця і міста, є контекст минулого і сьогодення, є досвіди тих, хто уже з цим працював, бо варто не забувати про все те, що сказано й зроблено до нас. Функція куратора передовсім бачити, розуміти й відчувати контексти, а далі — продумати власне висловлювання: про що буде цей проєкт, що і кому він розповість. Адже куратор — це співтворець сенсів, це медіатор між митцем і аудиторією, який допомагає порозумітися, створює умови для для народження проєкту та його презентації. Кураторство — це творчість, це можливість дивитися на світ широко. Сьогодні куратор повинен бути ще й добрим менеджером, який зможе зібрати необхідних митців чи твори, програму заходів чи множинність арт-обʼєктів у одному місці, який зможе не лише продумати висловалювання, але й спродюсувати його від першого слова у концепції до останнього сміттєвого пакету, який винесе прибиральниця після закриття.

Наскільки кураторську діяльність можна порівнять з учительською? Бо у двох варіантах є керівництво процесом та велика відповідальність.

У обох варіантах йдеться про контексти, які залишаються подекуди за кадром, але які почасти так важливо донести до аудиторії. Наприклад, я колись робила освітню програму в рамках міждисциплінарного фестивалю у Дніпрі, тема якої була — «Про місто». Я не з Дніпра й не жила в Дніпрі, однак я дослідниця, яка читає книжки і вміє ґуґлити, яка з великою повагою ставиться до людей, котрі працюють в цьому місті, які його творять. Я запитала: а що зараз відбувається у культурі міста? Щоби це зрозуміти — потрібно було створити майданчик і почути багато різних голосів, а декого навіть познайомити між собою, бо оптика людини зі сторони відкриває багато дверей. Так, я покликала тих, хто водить екскурсії і викладає в університеті, хто творив культуру в нульових (зокрема у Дніпрі виходив культовий молодіжний журнал «Наш»), хто допоможе зрозуміти, де збирається молодь, яка цікавиться спортом, та як функціонує тусовка графітчиків, що відбувається на музичній сцені та які культурні цінності важать бізнесу. Почувши багато окремих голосів у єдиній програмі відвідувач міг скласти єдиний культурний пазл про місто, про Дніпро, у легкій і доступній формі отримати мапу культурного ландшафту.

Те саме і в освітньому процесі. Вчити поезію Тараса Шевченка поза ширшим історично-культурним контекстом неможливо, адже історія дає тло — що було заборонено і дозволено, яким був суспільний устрій і порядки, якою мовою писали, де друкувалися, як були поділені українські території. А література дає звʼязки між авторами, адже ми не читаємо окремо Тараса Шевченка, Євгена Гребінку, Григорія Квітку-Основʼяненка і Пантелеймона Куліша, наприклад. Ні, вчитель стає своєрідним куратором-провідником, який показує літературу як велику цілісну систему, у якій Шевченко друкувався у альманасі Євгена Гребінки «Ластівка». А ще Шевченко читав Квітку-Основʼяненка — його повість «Сердешна Оксана» надихнула Шевченка на «Катерину». Шевченко був шафером на весіллі Куліша (тобто дуже близьким другом), а ще вони обидвоє були засуджені за діяльність у Кирило-Мефодіївському братстві (щоправда на різний термін) і Куліш підтримував усі роки звʼязок із Шевченком, писав листи, надсилав твори (як-от підопічної — Марка Вовчка). Тобто література — це суцільні контексти, які потрібно навчитися бачити. І ті учні, яким вони відкриваються, отримують значно більше — не фраґменти творів чи біографій, а мапу літературних ландшафтів.

Як ви вважаєте, яка роль вчителя у житті сучасної дитини?

Учитель у школі, а потім викладач і науковий керівник у вищому навчальному закладі — це провідники. Це люди, які мають скеровувати здобувач_ки освіти в пошуках нового, підштовхувати до пізнання, пояснювати, як функціонує навколишній світ через призму предмета. Так, уроки літератури — це уроки про життя, на них йдеться про певні життєві (цілком реальні) ситуації та типи людей-героїв. І вчитель не перекаже твір та не розповість «як потрібно жити чи чинити», бо уроки літератури — це не про повчання. Вчитель із вправністю психолога поставить потрібні запитання, щоби разом з учнями зʼясувати — якою є ситуація в творі, як і чому чинять герої, чи могла бути інакшою розвʼязка. Тож вивчення літературного твору — це пошук причинно-наслідкових звʼязків, аналіз ситуацій та поведінкових моделей. Адже це те, що усі застосовують у реальному житті. Чи був у Тараса Бульби вибір — вбивати чи не вбивати сина? Чи міг Андрій Бульба вчинити інакше і не зраджувати батька? Які причини такої ситуації, які типи героїв перед нами, чи можемо ми їх зрозуміти, які обставини суспільно-політичного життя потрібно врахувати? Історії, коли батьки викреслюють із життя власних дітей (вбивають їх метафорично) — існують навколо нас. Можемо розібрати пласку ситуацію з випуску соціального шоу каналу СТБ, а можемо почитати глибокий літературний текст.

Ваше ставлення до швидкої діджиталізації світу навколо? Ваше ставлення до онлайн-навчання та курсів?

Освіта повинна бути доступною, а у буремні часи — це тим більше важливо. Діджиталізація і онлайн дають можливість навчатися за будь-яких обставин і у будь-якому місці. Звісно ж офлайн уроки, пари, заняття менш ефективні (про це існує безліч досліджень). Але на першому місці стоять освітні потреби учнів, які мають бути задоволені сповна. Якщо дитина, наприклад, не здатна засвоїти складний матеріал із першого разу, а потребує, щоби тему їй пояснили тричі, бо лише таким чином її освітні потреби будуть задоволені — вона повинна мати цю можливість. У цьому ключі допомагають і подкасти, й інтерактивні конспекти, і 3-D моделі, і освітні відео. Зокрема, міністерський проєкт Всеукраїнська школа онлайн. Я для цього проєкту записала уроки з української літератури для 9-го і частково для 10-го класу, тож можу впевнено сказати, що вони допоможуть і в самостійній підготовці, і як елемент оберненого уроку в класі.

Як ви вважаєте, як можна розвинути у дитини естетичне світобачення? Чи є певні рекомендації?

Естетика — це наука про прекрасне, а прекрасним має бути все, що оточує людину. Тобто все навколо нас має значення. Із якого горнятка ми пʼємо чай — надщербленого чи витонченого, що ми вдягаємо — пожований безрозмірний одяг чи підібраний під нашу фігуру (навіть якщо він безрозмірний і це частина стилю), на чому ми сидимо — на страшному пластиковому стільці чи на гарному деревʼяному зі зручною спинкою, лавка біля нашого підʼїзду, яку ми бачимо щодня — пофарбована чи коса і зламана? Взагалі все, що навколо — має значення. Тому класи повинні бути відремонтованими, підручники мають бути зверстані людьми, які мають смак і здатні зробити гарні лінії-пропорції-кольори, шкільні туалети, їжа, стіни у коридорах і те, що на цих стінах. Я, наприклад, закінчувала Український гуманітарний ліцей і у нас у коридорі на третьому поверсі раз на місяць змінювалася експозиція картин, а у кожному класі висіли полотна різних живописців — і Марія Примаченко, і Олександр Дубовик, й інші класики. І це, звісно, було фантастичним досвідом мистецької надивленості. А на уроках світової художньої культури ми ще й писали відгуки на картини, тож виробилася ще й навичка осмислення і рецепції. Так, у всіх навчальних закладів різні умови, але естетика має непересічне значення, вона формує особистість, яка потім зважає на все те, що її оточує.

Що може відповідати за ефективність уроку? Як зрозуміти, що засвоєний навчальний матеріал був успішним? Можете розказати про це на своєму прикладі.

Ефективність отриманих знань — це поєднання багатьох різних показників, це як торт, який складається з багатьох шарів й кожен має значення. Чи може учень виконати аналогічне завдання до того, яке розібрали в класі, самостійно? Чи впорається із підсумковою роботою за тему, яка поєднує багато окремих навичок? Чи в його системі знань ця тема буде частиною навчального курсу? Чи зможе він отримані знання застосувати через певний проміжок часу на наступному навчальному рівні? Кожен предмет дає комплекс уявлень про світ і те, як він функціонує. Ефективність уроку — дуже відносне поняття, бо воно залежить не лише від рівня підготовки вчителя, креативності завдань, складності чи легкості матеріалу, а ще від погоди за вікном, від настрою в класі/школі, від самопочуття кожної окремої дитини і групи загалом. Оскільки навчальний процес — це давно не про передачу знань про предмет від старшого наставника до молодшого реципієнта, це про комплексний підхід, який включає засвоєння різних навичок та видів роботи, випрацювання звичок і репрезентацію знань, розвиток критичного мислення і багато чого ще. Тобто урок — це багатошарова пригода, яка у підсумку приносить багатошарові знання й вміння.