5 хвилин читати
12.04.2023
Наталі Скорикова: сертифікована викладачка американського курсу «Jack Grapes’ Method Writing» в Україні, засновниця видавництва ВД «ОРЛАНДО», голова правління ГО «Нові Українські голоси», кураторка міжнародних літературно-мистецьких проєктів
Для початку, давайте уточнимо, що саме ми називаємо освітою: отримання офіційних документів, що підтверджують завершення школи, університету тощо, чи знання, якими володіє особистість?
Я з тих людей, хто не мав якісної офіційної освіти. Я закінчила середню школу в місті Кривий Ріг з відзнакою, в криворізькому університеті отримала “червоний диплом”, та чи мала я знання, що знадобилися мені на роботі та при побудові кар’єри? Ні. Не мала. Навіть англійською, яку в школі ми вивчали з початкових класів і за яку в мене було спочатку 5, а потім в університеті 12, я не володіла.
Всі мої знання, весь мій освітній розвиток відбувся за межами акредитованих освітніх інституцій. Я –– типовий представник “селф мейд”. Англійська, література, психологія, проджект і кризовий менеджмент, маркетинг, піар, робота з соціальними мережами, мистецтво, історія, міфологія –– все це я вивчала й продовжую вивчати на курсах і на практиці. Я купую книжки та онлайн курси, я обираю, що мені вивчати, з ким і коли, я наймаю приватних викладачів.
Щодо Вашого питання про роль освіти, то вона, як на мене, була, є й буде важливою в житті цивілізованої людини. Попри діджиталізацію та все більшу автоматизацію процесів, стати успішним і при цьому щасливим, можливо виключно маючи якісну освіту. Освіта формує наше мислення. І під освітою я маю на увазі не дипломи та “папірці”, а саме знання. Знання розвивають нас, допомагають втілювати у життя мрії, будувати успішні компанії, створювати круті сервіси та продукти й бути людиною, що покращує цей світ, а не навпаки.
А от як саме особистість здобуватиме цю освіту –– обиратиме хороший університет, або купуватиме онлайн курси, це вже, як на мене, немає різниці.
Ми вперше живемо у світі, де знання доступні практично кожному та кожній, незалежно від походження і фінансового статусу. Раніше було важливим, з якої ти родини, хто твої батьки. Сьогодні кожен може стати тим, ким хоче, незалежно від історії своєї родини та фінансових можливостей батьків. Я знаю багато заможних родин, в яких підлітки є студентами престижних закордонних вишів і при цьому, вони не хочуть вчитися і знань не мають. І я знаю кілька підлітків, в яких батьки ніяк не допомагають і взагалі не дбають про освіту своїх дітей, а вони при цьому постійно вчаться і знають у свої 14-16 стільки, що більшість дорослих позаздрять.
Щодо класичної школи, то вона завжди потребує змін і завжди не є однорідною в розрізі країни. І так всюди. Коли хтось критикує шкільну освіту в Україні та вихваляє школи Європи чи Північної Америки, це завжди не об’єктивно. Мій досвід спілкування з іноземцями та життя в США, а тепер Іспанії показує, що в усіх країнах, навіть самих розвинутих, є хороші школи, а є жахливі, є прекрасні вчителі, а є такі, яких до дітей краще взагалі не підпускати. Тому класична школа живе своїм життям, а освіта, як отримання знань індивідом –– своїм і я не думаю, що вони коли-небудь будуть співпадати чи поєднаються. І нам, українцям, дуже пощастило, що в нас є команда ЕдКемп Україна. Те, що ці люди роблять для освітян і освіти, просто неймовірно.
Спочатку хотіла відповісти, що секрету не маю, але потім зрозуміла, що він напевно є.
Важливо мати бажання і вірити в себе і це не секрет, а необхідні умови.
Я знаю купу людей, що зовні здаються талановитими, з можливостями та “відкритими дверима”, але вони не мають бажання вчитися, реалізовуватися, розвиватися.
З одного боку, я часто чую бідкання батьків, що діти не хочуть навчатися. Ледачі, сидять в телефонах тощо. Коли я працювала з підлітками в рамках співпраці з ЮНІСЕФ, я й сама бачила, як одні вчаться, а інші ні. Але з іншого боку, якщо послухати дорослих, то й вони частіше за все, ставлять на собі хрест, занурюються в рутину та не хочуть розвитку.
Цікавий факт: середній вік моїх українських студентів 35-40 років. А середній вік моїх американських студентів 65-70.
Це я до того, що незалежно від вродженого таланту, можливостей та віку, ми або хочемо розвиватися, або ні, ми або віримо в себе, або ні. Людям, в яких відсутнє бажання і віра в себе, набагато важче досягати мети та відчувати радість і щастя.
Тому мій секрет працює як раз із тим, аби в мене було бажання розвиватися, навчатися новому, та була віра в себе, що мені вдасться. Цей секрет –– психологічна робота над собою, а саме, юнгіанський аналіз і медитації.
Вивчення психології, психологічна практика, що дозволяє вивчати себе, знати себе та медитації допомагають мені перманентно мати цікавість і бажання вивчати нову мову, нові дисципліни, створювати нові проєкти та бізнес-продукти.
“Письменницький Метод Джека Грейпса” понад 50 років викладали лише в англомовних країнах. Я перша, хто адаптувала програму для іншої мови. Ще два роки тому, я була єдиною сертифікованою викладачкою в Європі. Два роки тому “Метод” з’явився в Дубліні, Ірландія.
“Письменницький Метод” це не стільки типовий письменницький курс, скільки програма для розвитку креативних особистостей.
В Голлівуді студентами “Методу” є як професійні актори та режисери, що мають “Оскар”, так і юристи, бізнесмени, художники, домогосподарки, журналісти тощо, тобто люди абсолютно різних професій. Те саме відбувається в Україні, єдина відмінність, я ще не маю студентів, що отримали премію Оскар.
Головна особливість програми “Письменницького Методу” в тому, що вона одночасно дає вам конкретні професійні письменницькі інструменти, що покращують будь-який текст і розкриває вашу автентичність. Ви вчитеся працювати професійно з текстом, але також ви вчитеся використовувати свою унікальність. Не підлаштовуватися, не бути посереднім, не соромитися, не ховатися, а бути собою, створювати своє, писати так, як можете лише ви.
На відміну від всіх письменницьких курсів, “Письменницький Метод” працює не з теорією літератури (побудова сюжету, жанр, персонажі тощо), а з авторським голосом і реченнями. Коли людина розкриває свій голос, перестає соромитися свого “Я”, своєї автентичності, це не лише покращує її письмо, це буквально змінює життя. Саме тому у відгуках моїх студентів і студентів Джека Грейпса ви почуєте “цей курс змінив моє життя”, “Це найкраще, що зі мною сталося” тощо.
А ще мені вдається будувати та підтримувати середовище, ком’юніті, що абсолютно позбавлені токсичності. І це сильно впливає на процес навчання і на те, як відчувають себе мої студенти. Як саме мені це вдається і які техніки я використовую в освітньому процесі –– тема для окремої розмови.
Найближчим часом –– це яким? Наступного року чи наступні 5 років? Чесно, я про це не думаю. Раніше ми говорили, що світ так швидко змінюється, що невідомо, що буде завтра, але будували довгострокові плани та жили за ними. Сьогодні невідомо, що буде завтра через війну, що ще у 2014 розпочала расія. Ця війна впливає на весь світ і я не знаю, чого очікувати найближчим часом.
На моїх класах я завжди будую діалог. Я не читаю лекції, хоча й пояснюю багато теорії. Я взаємодію зі студентами. Тому оцінити їх зацікавленість досить легко –– я одразу бачу, як вони беруть участь у діалозі, як реагують на поданий мною матеріал. На моїх уроках відсутня цензура та живе свобода слова. Я з першого знайомства даю зрозуміти, що мені важлива думка студентів і що під час будь-якого навчання дуже важливо помилятися. Ба більше, не просто важливо помилятися, а важливо не боятися помилок. Тому мої студенти вільно висловлюються і це допомагає мені не лише оцінювати ефективність, а й покращувати навчальний процес, підготовку матеріалів тощо.
Щодо зацікавленості в вивченні матеріалу, то це показують дві речі: зворотний відгук і результат студента. Попри дружню та навіть розслаблену атмосферу в класі, кожну хвилину я працюю на результат студента/-ки й оскільки в нас діалог, то мої студенти роблять те саме.
Якщо ж комусь важко, не засвоюється теорія, не можуть виконати практичне, немає результату, який мав би бути, я розмовляю зі студентом. Мені важливо почути, як ця людина почувається, що саме їй важко дається і чому так. Почувши фідбек, я шукаю спосіб допомогти. Це як відкрити сейф, підібрати ключ, код.
Я ніколи не думаю “та ти недолугий, всі он розуміють, а ти один ні, твої проблеми, я матеріал подала якісно”. Ні. Мені цікаво, що саме не спрацьовує для цього конкретного студента та що можна змінити, аби допомогти. Це розвиває мене, як викладача. Індивідуальний підхід –– він лежить в основі всієї моєї комунікації, і як викладачки, і як редакторки і як керівника.
